Альтернативні інвестиції. In vino veritas? / Private banking

Протягом століть винні колекції, рівно як і витвори мистецтва, були гордістю власника, який збирав їх заради задоволення та підтвердження власної величі. Перетворення колекційного предмета на товар, що відповідає ринковим законам і надає можливості інвестувати, тобто вкладати гроші за сприятливих умов і продавати при зростанні цін через певний період часу з метою одержання прибутку, стало віянням відносно недавнього часу.

Проте для тих, хто, наприклад, у серпні 1997 р. вклав у якісне бордоське вино $2200, це віяння могло виявитися досить вдалим: п'ять років потому продаж цього вина приніс би $3850. За розрахунками експертів британської компанії-негоціанта Farr Vintners, подібна операція забезпечила би прибутковість вкладень у два рази більшу, ніж інвестиції у "блакитні фішки" на ринку акцій. Ще більш істотний прибуток могли б принести вина 1982 р. Так, ящик Ch?teau Margaux, придбаний за $750, зараз коштує $12000, а вартість Ch?teau P?trus підскочила з $3685 до $29525. Примітно, що досить прибутковими можуть виявитися навіть інвестиції у вина "Нового світу": пляшка елітного каліфорнійського каберне Screaming Eagle 1993 р., що коштувала $75 у 1996 р., зараз "тягне" на $1600. Насправді, як зазначають експерти Christie's, інтерес до винних колекцій значно виріс за останні 30 років, що спричинило різке подорожчання колекційних вин. До речі, перший аукціон із продажу вина був організований Christie's у Лондоні в грудні 1766 р. На цей час "винні" аукціони проводяться також в Амстердамі, Женеві, Парижі, Гонконгу, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Сінгапурі й Токіо.

Насправді, питання про прибуток, який здатні приносити "винні" інвестиції, є досить спірним. На думку Пола Баукера (Paul Bowker), який раніше очолював підрозділ Christie's з проведення винних аукціонів, а на даний момент є консультантом Vinopolis, вдалі інвестиції у винні колекції можуть забезпечити до 30% щорічного доходу. У той же час, за твердженням Джима Бадда (Jim Budd), відомого журналіста, який публікує статті у провідних спеціалізованих виданнях та підтримує web-сайт www.investdrinks.org, інвестиції у винні колекції характеризуються не стільки високою прибутковістю, скільки складністю та ризикованістю процесу. Однак більшість компаній-посередників і консультантів, що рекомендують диверсифікувати інвестиційні портфелі за рахунок вин, про це умовчують.

В якості доказу своєї точки зору, відповідно до якої винні інвестиції здатні забезпечити лише досить помірний прибуток, Бадд посилається на дослідження динаміки цін шести провідних марок бордоських вин за період з вересня 1999 р. по квітень 2002 р. Журналіст відзначає, що цей період, який вирізнявся низькою інфляцією, більш показовий у відношенні зміни вартості вин, ніж попередні два десятиліття, що характеризувалися інфляційними сплесками в економіці та кон'юнктурним зростанням попиту на вино. Із шести вин - Cheval Blanc, Haut-Brion, Lafite-Rothschild, Latour, Margaux і Mouton-Rothschild кращих врожаїв з 1959 р. по 1996 р. - лише деякі зросли в ціні більш ніж на 10%. Так, з вин врожаю 1996 року тільки вартість Lafite у середньому збільшувалася на 11% на рік, тоді як ціна на Mouton продемонструвала середньорічне зниження на 1,5%. Відзначаючи, що ці цифри не включають видатки, пов'язані зі зберіганням вина, сплатою страхових внесків і комісійних при продажу (напр., 10% при продажу через Farr Vintners), Бадд підкреслює, що реальний щорічний приріст вартості винних колекцій виявився досить невеликим і таким, що не відповідає численним заявам про їхню здатність приносити до 20% - 30% прибутку на рік.

Не піддаючи сумніву розрахунки, слід, однак, зазначити, що більша частина зазначеного часового періоду характеризувалася різким погіршенням світової економічної кон'юнктури та скочуванням до рецесії провідних індустріально розвинених країн. Ця ситуація мала помітний негативний вплив на товарні ринки і, вочевидь, не могла пройти непоміченою для ринку вина. У зв'язку з цим, екстраполяція висновків, що відносяться до 1999 - 2002 рр., на більш широкий часовий період представляється не зовсім коректною, а можливість одержання прибутку близько 20% - 30% у сприятливий рік - не такою вже неймовірною.

Зокрема, Девід Бадворт (David Budworth), який опублікував у Sunday Times статтю "Profit on a liquid investment", що викликала чимало суперечок, наводить наступні факти. Ящик бордоського Chateau Margaux 1990 р., що коштував 400 фунтів стерлінгів у 1991 р., через 10 років був проданий на аукціоні за 3300 фунтів стерлінгів, тобто прибуток склав 725%. Однак навіть цей результат виглядає скромним на тлі того, що ящик Chateau Le Pin, врожаю 1982 р., придбаний за 500 фунтів стерлінгів у 1983 р., у 2001 р. продавався за 15950 фунтів стерлінгів. Бадворт наполягає на тому, що ефективність вкладення коштів у винні колекції перевершує інші види інвестицій, у тому числі, в акції. За десятилітній період з 1990 р. по 2000 р. індекс FTSE Al1-Share виріс на 151%, тоді як вартість якісного бордоського вина збільшилася на 169%. Він погоджується з думкою деяких експертів про те, що винні інвестиції здатні забезпечувати щорічну прибутковість у розмірі 20%. У той же час, ніхто не намагається заперечити твердження, що "винні" інвестиції є високоризикованими, і вино навряд чи може займати домінуючі позиції в інвестиційному портфелі. Алан Харді (Alan Hardy) з Lloyds TSB Wealth Management відзначає, що його компанія не рекомендує клієнтам розміщати у цьому виді інвестицій більше 5% активів.

Що стосується найбільш вдалого часу для покупки вина, то у цьому питанні експерти одностайні: дешевше всього його можна придбати при продажу "en primeur", тобто в ході ф'ючерсних торгів на ранніх стадіях виробництва, коли молоде вино ще знаходиться в бочках. У Бордо (Bordeaux) цей період триває з початку квітня до кінця червня. Нерідко виробники продають за стартовою ціною дуже невелику кількість вина, а через деякий час пропонують його ще раз, але за більш високою вартістю. Особливо це стосується вин тих років, коли врожай вважається особливо вдалим.

Необхідно підкреслити, що можливість купувати кращі вина провідних виробників за найбільш вигідною початковою ціною мають переважно негоціанти - великі торговельні компанії. Найбільш відомими і авторитетними посередниками при купівлі-продажу вина є такі компанії, як Farr Vintners, Berry Bros & Rudd, John Armit і Corney & Barrow. Система ф'ючерсних торгів кращими марками бордоських вин побудована таким чином, що не тільки рядовий інвестор, але й велика компанія-імпортер не може здійснювати закупівлі вина в замках Grand Cru. Для них покупка вина на ранніх стадіях виробництва може бути здійснена через негоціантів або такі інтернет-сайти, як uvine.com і uk.chateauonline.com. У той же час, наприклад, бургундська система торгівлі не виключає можливості укладання контрактів, і навіть ексклюзивних, безпосередньо з виноробами.

У ряді випадків вино відпускається тільки клієнтам, включеним до спеціального списку. Зокрема, у Бордо вина продаються лотами: найбільш надійним, довгостроковим та великим клієнтам вони відпускаються в першу чергу і за мінімальними цінами. У Каліфорнії випускається тільки тисяча ящиків Screaming Eagle на рік, і по одній-дві пляшки продається клієнтам, які, як правило, очікують своєї черги протягом декількох років. Виробництво іншого елітного вина, Colgin Cellars, обмежено 700 ящиками, і черга з 4000 бажаючих придбати розтягується на п'ять років. Деякі винороби виключають зі списку клієнтів перекупників вина. Наприклад, Araujo Estate з каліфорнійського регіону Напа (Napa), нумерує свої трилітрові пляшки для того, щоб мати можливість відслідковувати спекулятивні операції.

Ф'ючерсні операції з молодим вином, за сприятливого збігу обставин здатні принести великий прибуток, пов’язані з високим ризиком. Відомі випадки, коли придбаний товар не був доставлений, а постачальники ставали банкрутами. Більш традиційним фактором ризику є та обставина, що про якість вина можна буде судити лише через півтора роки, коли воно буде розлите по пляшках і надійде до роздрібного продажу. Ще більше часу - додатково від шести до 8 років - буде потрібно для того, щоб вино досягло своєї зрілості, як смакової, так і "фінансової", і попит на нього істотно підвищився. Що стосується так званих "великих" вин, то мінімальний строк їхнього дозрівання становить 7 років. Таким чином, для одержання прибутку за "винними" інвестиціями доведеться чекати мінімум 5 років, краще - 10.

Вартість вина, аналогічно цінам на будь-який інший товар, визначається співвідношенням попиту та пропозиції. Ситуація із пропозицією досить легко прогнозується, оскільки обсяги поставок кращих вин на ринок жорстко регламентуються, і щорічно реалізовується певна кількість конкретного вина. Прогнозувати ситуацію щодо попиту набагато складніше. Позитивні коментарі відомих експертів, наприклад, Роберта Паркера (Robert Parker) з Wine Advocate, можуть стимулювати різке зростання попиту і, відповідно, цін. Чималу роль відіграють економічні фактори. Так, після азіатської фінансової кризи 1998 р. вартість деяких вин упала на 40% у зв'язку з їхнім активним продажем інвесторами з південно-східної Азії. Вино Le Pin врожаю 1990 р., що коштувало 8500 фунтів стерлінгів у серпні 1997 р., через рік упало в ціні до 5000 фунтів стерлінгів. Та обставина, що в результаті значного ослаблення економічної кон'юнктури ціни на вино знизилися, представляється цілком природною.

При виборі об'єктів інвестицій на винному ринку експерти радять звертати увагу на краще з того, що дозволяють кошти, і, по-можливості, купувати кращі вина кращих років. Однак вони не рекомендують купувати занадто багато вина одного виробника або вина одного року, оскільки і те, й інше може вийти з моди, і радять диверсифікувати "винні" активи так само, як і будь-який інший інвестиційний портфель.

Як правило вино продається і купується ящиками з 12 пляшок. Повні ящики викликають більше довіри у інвесторів, оскільки ймовірність їхнього відповідного зберігання вища, ніж пляшок. З цієї ж причині ніколи не слід купувати ящик з 11 пляшок, оскільки це може бути ознакою того, що продавець спробував вино і залишився ним незадоволений. При покупці окремих пляшок деякі експерти радять купувати пляшки великих розмірів. Вони обґрунтовують це тим, що шестилітрові Мафусаїли і дев’ятилітрові Сальманазари є не тільки рідкісними, але й сприяють збільшенню тривалості життя вина у порівнянні зі стандартними 750-мілілітровими пляшками: чим менший об’єм пляшки, тим швидше дозріває і старіє вино. Найбільшою популярністю такі пляшки користуються у американських колекціонерів, і практично всі колекціонери особливо виділяють півторалітрові Магнуми. Необхідно, однак, враховувати, що багато провідних виноробів розливають у пляшки великого формату лише дуже невелику кількість вина.

Велика витримка є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб визначити, чи є дане вино вдалим об'єктом для вкладення коштів. Так, наприклад, чудове напівсолодке вино з Вувре (Vouvray), невеликого селища в долині ріки Луари, може витримуватися більше 20 років, але навряд чи стане при цьому вдалим інвестиційним об'єктом.

Слід мати на увазі, що колекція одного і того ж самого вина, зібрана за серію послідовних років, менш цінна, ніж ящик вина одного, але видатного за якістю року. Виключення становить лише Ch?teau Mouton-Rothchild, причому не стільки через якість самого вина, скільки через етикетки на пляшках, дизайн яких з 1945 р. щорічно замовляється у знаменитих художників. Зокрема, безпосереднє відношення до створення неповторного іміджу цього вина мають Пікассо (Picasso), Уорхол (Warhol), Шагал (Chagall), Далі (Dalі), Балтус (Balthus), Міро (Miro), Жан-Поль Ріопель (Jean-Paul Riopelle) і інші прославлені майстри.

Певну роль при виборі колекційних вин відіграє історичний фактор. Наприклад, 1945 рік був не тільки роком відмінного врожаю в Бордо, але й роком "вина перемоги", що ознаменувало завершення окупації Франції німецькими військами. Вінтаж 2000 року несе в собі відбиток тисячоліття. З урахуванням того, що врожай цього року був досить вдалим, ціни на вино виявилися завищеними вже при продажу en primeur. Окремі вина також можуть мати свої пам'ятні дати, пов'язані, наприклад, з одержанням нагороди на престижному конкурсі.

У всіх цих випадках при купівлі вина цілком логічно очікувати надбавки до ціни - однієї з основних відмінностей між інвестуванням і колекціонуванням. Для колекціонерів має значення тільки фактор популярності, будь-яке інше вино не представляє інтересу, навіть якщо воно має чудовий смак і коштує досить дорого. Одні вина цінуються за популярність винороба: напр., каліфорнійський Helen Turley або італійський Angelo Gaja. Інші є відблиском слави того, кому вони належали. Найбільша ціна за пляшку вина - $136248 - була сплачена за Chateau Lafite 1787 з ініціалами Томаса Джефферсона (Thomas Jefferson) на аукціоні Christie's у 1985 р. У 1997 р. на аукціоні Sotheby's винний льох Ендрю Ллойда Уеббера (Andrew Lloyd Webber) з 18000 пляшок був проданий більш ніж за $6 млн.

Рейтинг Wine Spectator найвидатніших вин XX століття

Для інвесторів принципове значення має правильний вибір вина і часу покупки. Традиційно на аукціонах за найвищими цінами продаються великі бордоські вина, і тому вони в першу чергу рекомендуються для інвестицій. Однак найбільший прибуток можна одержати у тому випадку, якщо знайти невідоме на даний момент вино, яке через п'ять-десять років приверне до себе загальну увагу. Експерти не виключають, що через деякий час серед подібних вин можуть виявитися канадські елітні Pinot Noir від Funk Vineyard, Cabernet Sauvignon, що випускається Lailey Vineyards або Chardonnay, яке виготовляється Angel's Gate у дуже невеликій кількості для ексклюзивних клієнтів.

Як правило, колекціонери надають перевагу червоним винам: по-перше, вони зберігаються набагато довше, ніж білі, рожеві або гристі, а по-друге, вони більш популярні. Виключення становить біле вино Le Montrachet з Бургундії (Bourgogne) і солодке вино Ch?teau d'Yquem із Сотерну (Sauternes). "Блакитними фішками" на винному ринку вважаються вина з Бордо. Найвідоміші винороби тримають марку протягом сотень років; а виготовлене ними вино, досягши зрілості, не старіє протягом трьох-чотирьох десятиліть. Однак внаслідок високої популярності вартість деяких бордоських вин може бути завищена, як, наприклад, відбулося з вином врожаю 2000 р. Що стосується конкретних років, то при купівлі колекційних бордоських вин врожаю останніх років експерти радять орієнтуватися на 1995, 1996, 1998, 2001 і 2002 роки. У той же час вважається, що вина врожаю 1991, 1992, 1993 і 1994 років, які вирізнялися раннім врожаєм, чудово підходить для вживання, але не підходить для довгострокових інвестицій.

У 1855 р. у зв'язку із проведенням Всесвітньої виставки найбільших досягнень Франції була здійснена класифікація виноградників (cru) Медока (Medoc). Основним критерієм стала вартість вин, що вважалася достатньо точним відображенням якості. У 1973 р. до класифікації була внесена єдина зміна за весь час її існування: Chateau Mouton-Rothschild був переведений із другої категорії в першу. Така сталість нікого не дивує, оскільки для виробництва гарних вин потрібен особливий мікроклімат і крутість схилу, ґрунт із певними характеристиками та спеціальна технологія, що припускає, окрім застосування сучасного обладнання, обмежену врожайність для одержання концентрованого смаку винограду, ручне збирання врожаю, тривале витримування вина у дубових бочках та у ряді випадків фільтрацію з використанням яєчних білків. Проте, деякі експерти визнають, що окремі вина, виготовлені у цей час, заслуговують більш високого рейтингу, а для інших, навпаки, рейтинг виявляється завищеним.

До вищої категорії якості, Grand Cru, або, відповідно до англійської термінології, First Growths, відносяться п'ять виноградників: Chateau Margaux, Chateau Lafite-Rothschild, Chateau Mouton Rothschild, Chateau Latour і Chateau Haut-Brion. Наступна категорія якості - Deuxieme Cru, або Super Seconds, - представлена 14 виноградниками, третя - Troisieme Cru, або Third Growths, - також 14 виноградниками, четверта - Quatrieme Cru, або Fourth Growths, - 10 виноградниками і п'ята - Cinquieme Cru, або Fifth Growths, - 18 виноградниками.

Класифікація вин Медока

Практично одночасно з виноградниками Медока були класифіковані за трьома категоріями виноградники Сотерну. В якості Premier Cru Superieur був виділений Chateau d'Yquem, 11 виноградників були віднесені до категорії Premier Cru і 15 - до категорії Deuxieme Cru. У середині минулого століття були класифіковані виноградники Грава (Grave) і Сент-Емільона (Saint-Emillion). На даний момент при виборі бордоських вин, окрім загальновизнаних Grand Cru, експерти рекомендують звертати увагу на вина другої категорії з регіону Медок, а також вина вищої категорії з інших районів: Ausone, Cheval Blanc, P?trus, Angelus, Cos d'Estournel, Pichon-Longueville-Lalande, L?oville-Las-Cases, Ducru-Beaucaillou, Palmer, Lynch-Bages.

Окрім великих і широко відомих замків Бордо існують дуже маленькі виноградники, де вино виготовляється в підвалах приватних будинків. Деякі з виготовлених таким чином вин вважаються видатними, зокрема, LePin, Le Dome і Valandraud. Одні експерти відносять ці вина до "гаражних" (garage wines), інші заперечують проти такого визначення. У будь-якому разі, інвестувати в них досить складно, оскільки, по-перше, вони виготовляються в досить обмеженій кількості, і, по-друге, наявна статистика не дозволяє відслідковувати зміну їхньої вартості в довгостроковому періоді.

На основі середньоринкової вартості 20 провідних бордоських вин врожаю 1982, 1985, 1986, 1990 і 1995 років компанія Bourdeaux Index (www.bordeauxindex.com), що надає послуги з інвестування у винні колекції, розраховує індекс, що дозволяє відслідковувати динаміку винного ринку.

Придбання бургундських вин деякою мірою є авантюрною справою, оскільки їхня вартість може коливатися досить істотно. У той же час, бургундські вина гарного врожаю можуть принести інвестору більший виграш, ніж дорогі вина з Бордо. Що стосується вінтажів останніх років, то експерти особливо виділяють вина врожаю 1999 та 2001 років, звертають увагу на 2002 рік, але рекомендують остерігатися вин врожаю 2000 р. До числа найчастіше рекомендованих марок відносяться Domaine de la Roman?e-Conti, Domaine Leroy, Henri Jayer, Emmanuel Rouget, Meo-Camuzet, Vog??, Lafon, Rousseau і Roty.

Вина з долини ріки Рони (Vallee Du Rhone), що вирізняються відмінною якістю при відносно невеликій ціні, лише нещодавно потрапили в поле зору колекціонерів та інвесторів. Увагу до цих вин привернув Роберт Паркер, який дав їм дуже високу оцінку. Одним з небагатьох факторів, здатних обмежити ефективність інвестицій у ці вина, є великі обсяги виробництва, що майже у два рази перевищують обсяги виробництва в Бордо. Серед кращих вин цього регіону експерти виділяють Jaboulet's Hermitage la Chapelle, Chateaux Rayas, Beaucastel, Chave Hermitage і Guigal's C?te R?tie.

У Шампані (Champagne) класифікація використовується не для оцінки винограднику, а для оцінки якості винограду, вартість якого визначається відповідно до введеної у 1911 р. шкали цін. Виноград, що відноситься до категорії Grand Cru, продається за максимальною ціною; виноград категорії Premier Cru продається за ціною 90-99% від базової, інший виноград - за ціною 80-87% від базової.

Відповідно до закону 1935 р. більшість французьких виноградників були згруповані за апелласьонами - певними земельними ділянками, до кожної з яких висуваються жорсткі вимоги щодо вирощування виноградних лоз та виробництва вина. Правила виробництва вин, введені декретом міністерства сільського господарства, встановлюють межі апелласьона, сорти винограду, що вирощується на його території, максимальний обсяг врожаю (виходячи з принципу: чим нижче врожай, тим вище якість), вік виноградних лоз, що не повинен бути меншим 4 років, мінімальний вміст спирту, тип і кольори вина. Загальнонаціональна класифікація французьких вин передбачає їхній розподіл на чотири категорії, найпрестижнішою з яких є категорія вин контрольованих найменувань за походженням (Appellation d'Origine Controlee, AOC). Вина, виготовлені в тому чи іншому апелласьоні, перед надходженням до продажу проходять обов'язкову дегустацію, що підтверджує їхню відповідність даній категорії. На цей час у Франції виготовляють до 75 млн. гектолітрів вина, а площа французьких виноградників перевищує 1 млн. гектарів.

Італія є другим найбільшим виробником і провідним експортером вина у світі. Вищою категорією італійських вин є Denominazione di Origine Controllata e Guarantita, DOCG, - контрольовані та гарантовані найменування за походженням. На думку експертів, вартість італійських вин є завищеною внаслідок особливої популярності вин і регіону в цілому. Тосканське вино 1997 р. називається вином сторіччя. Ще одним видатним для виноробів роком минулого століття вважається 1985. До числа кращих вин цього регіону відносяться Biondi-Santi, Sassicaia, Solaia, Ornellaia, Tignanello і Gaja.

Серед іспанських вин в якості можливих об'єктів для інвестицій експерти виділяють тільки Vega Sicilia, Torres та Mas la Plana, хоча і не виключають ймовірності появи інвестиційних вин у регіонах Пріорат (Priorat) і Рібера дель Дуеро (Ribera del Duero). Вищою категорією якості іспанських вин є Denominacion de Origen Calificada, DOC. На сьогоднішній день Іспанія знаходиться на третьому місці у світі за обсягом виробництва вина і на першому – за площами виноградників.

Портвейн, завдяки високій популярності та довголіттю (більшість вінтажних портвейнів досягає свого розквіту через декілька десятків років), завжди вважався гарним об'єктом для довгострокових інвестицій, що поступається за своїми можливостями лише винам з Бордо. Своя назва це кріплене вино бере від міста Порто - північної столиці та другого за величиною міста Португалії. Російською портвейн (port, port-wine) вимовляється на німецький лад. Основне виробництво портвейну зосереджене в долині річки Дору на півночі Португалії. Виноград, з якого виготовляється портвейн, росте на сланцевих землях в умовах дуже спекотного літа та холодної зими і внаслідок особливих ґрунтово-кліматичних характеристик регіону має дуже високу концентрацію ароматів. У містечку Віла Нова де Гайя (Vila Nova de Gaia) розташовано близько 70 домів з виробництва портвейну, одним з найстарших з яких є Taylor Fladgate & Yeatman, заснований у 1692 р. За весь час свого існування фірма, що поставляє портвейн у 54 країни світу, жодного разу не міняла свого статусу, і дотепер ним продовжують управляти прямі нащадки трьох засновників. На сьогоднішній день Taylor є єдиним незалежним англійським домом класичного портвейну.

Відмітною рисою виробництва кріпленого вина є штучна зупинка процесу ферментації і додавання спирту. Вінтажне вино виготовляється тільки з кращого винограду і тільки у дуже гарні роки, яких буває приблизно три за десятиріччя. За останні десять років кращим виробниками портвейну визнаний 1994 рік. Цю ж саму думку розділяють критики: портвейни Taylor Fladgate і Fonseca 1994 року одержали від Wine Spectator 100 балів. З урахуванням того, що вінтажний портвейн повинен два роки витримуватися в бочці та не менше десяти років - у пляшці, реально оцінити його можна буде лише після 2006 року. З інших вінтажів минулих десятиліть особливе визнання Wine Spectator одержали Taylor Fladgate 1948 року, Quinta do Noval Nacional 1963 року і Fonseca 1977 року. Великою популярністю серед колекціонерів також користуються портвейни Dow's, W. & J.Graham's і Quinta do Noval Nacional.

Що стосується вин "Нового світу", то, як відзначають експерти, даних щодо зміни їхньої вартості у довгостроковому періоді поки недостатньо, внаслідок чого судити про ефективність вкладень у ці вина поки складно. Втім, деякі елітні вина вже продемонстрували здатність до значного підвищення цін з часом. На відміну від європейських виноробних регіонів, яким властиві різкі температурні коливання, виноградники "Нового світу" знаходяться у більш м'яких кліматичних умовах, внаслідок чого якість врожаю за роками відрізняється не так істотно, як в Європі. Проте, і тут виділяються більш вдалі та менш вдалі роки, наприклад, врожаї 1997 і 1998 років вважаються особливо гарними.

Серед каліфорнійських вин найбільшою популярністю користуються Stag's Leap, Dominus, Opus One, Ridge, Phelps, Mondavi, Screaming Eagle, Colgin, Harlan Estate, Bryant. До числа австралійських вин, що представляють інтерес для інвесторів, входять Penfolds Grange, Henschke Hill of Grace, Clarendon Hills, Rockford Basket Press, Noon Reserve Shiraz, Duck Muck Shiraz, Torbrek's Runrig, Greenock Creek, Magpie Estate, Brokenwood Graveyard Shiraz, Three Rivers, Wendouree, Giaconda, Jasper Hill та Jim Barry Armagh.

Покупка вина з метою подальшого перепродажу в короткостроковому періоді зазвичай не є операцією, що здатна забезпечити істотний прибуток. Найбільший виграш "винні" інвестиції можуть принести при продажу вина на аукціоні або в приватному порядку, хоча очікувати дійсно потужного зростання вартості можна тільки від рідкісного вина, яке складно купити де-небудь, окрім аукціону. Показово, що максимального рівня ціни зазвичай досягають на аукціонах. Це пояснюється тим, що висока емоційність, яка супроводжує торги, нерідко призводить до формування на аукціонах більш високих цін, ніж при приватному роздрібному продажі. У будь-якому разі, велике значення має правильний вибір часу: вартість вин зростає в період від півроку до півтора роки після реалізації його виробником, потім при настанні зрілості, коли вино готове до вживання, і, нарешті, коли вино стає "старим" та, відповідно, рідкісним, якщо, звичайно, його все ще можна пити.

Тим часом, придбане в якості довгострокових інвестицій вино потребує особливих умов зберігання з чітким дотриманням температурного режиму (10 – 15°С) і підтримкою певного рівня вологості (70%). Оренда відповідного приміщення в США може коштувати приблизно $1 за ящик вина на місяць. Плата за зберігання купленого в Farr Vintners вина в його сховищах становить 7,50 фунтів стерлінгів за ящик на рік, включаючи страховку. Будівництво винного льоху в будинку коштуватиме від $2500 до $250000. Як зазначалося вище, якісні вина потребують тривалої витримки в пляшках, але, на відміну від низки інших видів інвестиційних активів, вони не приносять відсотки або дивіденди в проміжний період. Необхідно також враховувати, що вино є громіздким і при цьому вкрай чутливим до перевезення товаром, а тому його транспортування може виявитися досить дорогим. Однак витрати інвестора зберіганням вина не обмежуються: за продаж на аукціоні стягуються значні комісійні - від 15% до 35%.

Усі ці фактори пояснюють ту обставину, що традиційно інвестори на ринку вина були представлені негоціантами та експортерами, тобто тими, хто безпосередньо зайнятий у торгівлі вином. Ці учасники ринку можуть проводити ф'ючерсні торги на вино ще в період дозрівання та збирання врожаю (sur souches), або, як зазначалося вище, на ранніх стадіях виробництва (en primeur). Подібні операції є ризикованими, але й потенційний виграш може бути значним. Деякою мірою зниження ризику здійснюється за рахунок ретельного аналізу умов, що супроводжують виробництво вина, зокрема, погодних та виробничих, а також прогнозування ринкових тенденцій.

Останнім часом вторинний ринок вина значно розширився за рахунок сторонніх інвесторів, досвід і знання яких не завжди відповідають бажаному рівню, а можливості одержання якісних консультацій ще істотно обмежені. Найчастіше при купівлі вина інвестори покладаються на рейтинг вин, що регулярно складається Робертом Паркером і публікується у виданні Wine Spectator. Рейтинг, відповідно до якого вино одержує певну кількість балів зі 100 можливих (але рідко досяжних), легкий для сприйняття: зазвичай говорять, що вино, яке одержало більше 90 пунктів, складно купити, а вино, що набрало менш 80 балів, - складно продати. Проте, цієї інформації, як правило, буває недостатньо, оскільки покупцям доводиться брати на себе значне число ризиків, не властивих іншим видам інвестицій.

Слід також мати на увазі, що державне регулювання "винного" ринку в більшості країн не здійснюється. Можливо, з цієї причини на ньому постійно збільшуються випадки шахрайства: деякі компанії заповнюють дешевим вином пляшки з престижними етикетками, інші продають вино, якого не мають у наявності. Певні дії з метою боротьби з поширенням фальсифікованого вина вживають винороби. Наприклад, Ets. JP Moueix, виробник найвідомішого Chateau Petrus, з 1986 р. почав гравірувати напис "Petrus" на дні всередині кожної пляшки, а з 1996 р. - на склі пляшки під етикеткою. Представники компанії припускають, що значна частина старих пляшок "Petrus", особливо вин врожаїу 1921, 1929 та 1945 років, продаваних на ринку, є підробками. Вони зазначають, що, наприклад, врожай 1945 р. був настільки малим, що навіть у самому замку не залишилося жодної пляшки.

За деякими оцінками, із середини 1990-х років обсяги шахрайських операцій з вином досягли $200 млн. Одним з найпоширеніших явищ є накручування цін на вино окремими фірмами – посередниками. Так, Джим Бадд приводить на сайті www.investdrinks.org інформацію про сумнівну фірму, що продавала ящик Ch?teau P?trus за $28600, у той час як у авторитетної компанії Corney & Barrow він коштував $11880. Лобіюючи в британському парламенті законопроекти про введення контролю над ринком вина, Бадд, проте, відзначає, що більшість операцій розробляється та здійснюється в міжнародних масштабах, внаслідок чого відстежити факти шахрайства і порушити кримінальну справу є досить складним завданням. Найбільш загальні рекомендації для приватних інвесторів зводяться до того, щоб користуватися послугами провідних фірм-негоціантів та уникати сумнівних угод з маловідомими фірмами.

Отже, купити та продати колекційне вино можна через аукціонні дома, такі як Christie's або Sotheby's, негоціантів (найбільш відомі компанії згадувалися вище) або спеціалізовані Інтернет-сайти. Слід мати на увазі, що при проведенні операції стягуються відсотки. Аукціонний дім Christie стягує 10% комісійних при покупці та від 10% до 15% - при продажі вина, залежно від обсягу операцій. Комісійні Uvine.com становлять 5% і для продавців, і для покупців. Торговельні компанії зазвичай закладають комісійні у вартість товару.

Відповідно до британського податкового законодавства, вино як актив, що вичерпується, тобто актив, строк служби якого становить менш 50 років, не підлягає оподаткуванню на приріст капіталу. У той же час, на відміну від інших видів інвестицій, кредити, отримані під покупку вина, не вираховуються з оподатковуваної бази. Податкові пільги не діють стосовно портвейну, інших кріплених і деяких "великих" вин. У тому випадку, якщо податкові органи порахують, що після закінчення 50 років вино може зберегти здатність поліпшуватися в якості та підвищуватися у вартості, а доход від продажу перевищить 6000 фунтів стерлінгів, то приріст капіталу буде обкладатися відповідним податком. Схожі правила діють і у ряді інших країн. З точки зору оподатковування найбільш зручним способом зберігання винної колекції, призначеної для подальшого продажу, є зберігання її у негоціанта. Поки вино знаходиться на спеціалізованому складі негоціанта, інвестор не несе зобов'язань щодо сплати податків або зборів, однак при вилученні вина зі сховища, незалежно від мети цієї операції, виникає необхідність сплати ПДВ, а при транспортуванні за кордон - мит і митних зборів.

Аналогічно іншим видам інвестицій, вклади у винні колекції вимагають кропіткої аналітичної роботи. Перш ніж купувати вино, необхідно з'ясувати "послужний список" винороба в цілому та конкретного вина зокрема, якість врожаю відповідного року, поточну та прогнозовану вартість, а також період, до якого вино досягне зрілості. Важливим моментом при проведенні цієї роботи є вивчення декількох джерел інформації та зіставлення даних.

Серед книг, присвячених питанням інвестицій у "винні" колекції, слід відзначити роботи "Complete Wine Investor" та "Liquid Assets: How to Develop an Enjoyable and Profitable Wine Portfolio" Уільяма Соколіна (William Sokolin), "The Wrath of Grapes: The Coming Wine Industry Shakeout and How to Take Advantage of It" Льюіса Педью (Lewis Perdue) і Дона Себастьяні (Don Sebastiani), "Wine Buyer's Guide", "Bordeaux: A Consumer's Guide to the World's Finest Wines" Роберта Паркера (Robert Parker), "The Wall Street Journal Guide to Wine" Дороті Гейтер (Dorothy Gaiter) і Джона Бречера (John Brecher), а також "How to Buy Fine Wines: Practical Advice for the Investor and Connoisseur" Стівена Спурьє (Stephen Spurrier) і Джозефа Уорда (Joseph Ward). Велика добірка книг, що розглядають різні аспекти виноробства, представлена на сайті http://www.winereader.com.

Відстежити зміну цін на вино можна на сайтах аукціонних домів і торгових компаній, зокрема, http://www.christies.com, http://www.sothebys.com, http://www.ritchies.com, http://www.uvine.com, http://www.winebid.com, http://www.wine.com, http://www.zachys.com, а також на спеціалізованому пошуковому Інтернет-сайті http://www.wine-searcher.com. Інформацію про результати винних аукціонів можна знайти в галузевих виданнях Decanter, Wine International, Wine Spectator і Wine Enthusiast.

На сайті www.investdrinks.org, що підтримується британським журналістом Джимом Баддом, можна знайти інформацію про компанії, що підозрюються у шахрайстві при проведенні операцій на ринку вина, а також дані про ринкову вартість вин. І, нарешті, великий інтерес для інвесторів представляє інформація, розміщена на сайті експерта з вин Роберта Паркера: http://erobertparker.com. Тут же можна оформити підписку на авторитетний бюлетень Wine Advocate, що ним видається.

На закінчення слід згадати про врожай винограду та ситуацію у винній галузі у поточному році. Насправді, винороби виявилися одними з небагатьох, хто минулого літа не скаржився на нестерпну спеку. Незвичайно висока температура (за перші 10 днів серпня температура у Бургундії перевищила середню температуру за цей період майже на 10 градусів за Цельсієм) обумовила раннє дозрівання винограду. У Бордо збирання врожаю почався 13 серпня, на місяць раніше звичайного строку, ознаменувавши найбільш ранній врожай з 1893 р.

За найпершими прогнозами, одинарне вино цього року має бути відмінної якості, оскільки, як відомо, спека сприяє формуванню цукру у винограді. З іншого боку, погодні умови, що склалися влітку, призвели до загибелі частини врожаю, і, за оцінками, обсяги вина, виготовленого із врожаю цього року, будуть меншими, ніж звичайно. Аналітики позитивно оцінюють цю обставину, вказуючи на те, що винна індустрія зіштовхнулася в останні роки зі збільшенням запасів продукції та деяким зниженням цін. Нагадаємо, що світовий обсяг виготовлення вина у 2002 р. склав близько 260 млн. гектолітрів, при цьому близько 60% було виготовлено в Європі, у таких країнах як Італія, Франція, Іспанія та Португалія.

У США більше 90% вина виготовляється в Каліфорнії. В останні роки тут відчувався надлишок цієї продукції, внаслідок чого винороби відмовлялися купувати виноград навіть за мінімальними цінами, а вино продавалося дуже дешево. Цього року, за високої якості винограду, його врожай невеликий. Винороби розраховують, що деяке зниження конкуренції з боку європейських виробників, висока якість вина і запаси, що скорочуються, стимулюють підвищення його вартості, тим більше з урахуванням того, що раніше, у зв'язку із вкрай низьким попитом, було знищено близько 65000 акрів виноградників. Вважається, що бізнес-цикл у виноробстві охоплює близько 10 років: при зростанні цін на вино починається збільшення площ виноградників, однак на одержання врожаю, придатного для виготовлення вина, потрібно близько трьох-чотирьох років; у міру того, як збільшується пропозиція вина, ціни починають падати, а площі виноградників - скорочуватися. Деякі експерти, у тому числі Стів Манкузо (Steve Mancuso), який публікує рекомендації на сайті www.thewinesnob.com, вважають, що поточний момент є сприятливим для придбання вина, але ситуація може змінитися вже у наступному році.

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що вкладення коштів у винні колекції має певні риси подібності та ще більше розбіжностей з іншими напрямками інвестицій, при цьому є вкрай складним і ризикованим методом гри на ринкових коливаннях цін. Варто визнати, що невдалі вкладення можуть принести збитки, подібно до інвестицій в акції. Втім, як жартують на "винному" ринку, у цьому випадку втіхою для інвестора може послужити вміст обраних ним інвестиційних об'єктів.

Джерело: http://www.k2kapital.com/research/rs20031024.html#top